Принцип ДЭС простий: один раз на рік відкрити двері зазвичай недоступних для огляду пам’яток і завдяки організації різних заходів “оживити” їх. Усі заходи в рамках Днів Європейської спадщини є безкоштовними і базуються на ініціативі людей, яким небайдужа історія їхнього міста.
Доброе утро, страна. Я ни умирла и даже не забросила ЖЖ. Придумываю внутри себя большие развесистые посты и потом не успеваю их записать, знаете этот фокус, да? Всё потому что в том, что касается личного ФБ дает больше отдачи, а сайт радует осмысленностью написания постов и статей про путешествия по Украине. А вот про США я, пожалуй, истории и не закончу, и это в определенной мере жаль. Во всяком случае, пока не найдется подходящей для рассказов площадки. По той же причине, про готовящуююся Виа Франциджену ищите меня в инстаграме через неделю, львиво-спам превратится в итальяно-спамо, я очень-очень на это надеюсь ;)
За этот почти месяц отгремел Форум Издателей, незаметно подкрались Дни Европейского наследия (дай бог вылечить до завтра насморк и пойти на все 5 мероприятий, которые мне удалось отхватить на перегонки с остальной толпой желающих!), десяток новых музеев и выставок, про которые еще предстоит рассказать перед новым годом, в рамках флешмоба #oneweekonemuseum. И моя собственная прогулка задворьями, которая будет завтра и я не то чтобы очень волнуюсь, а очень волнуюсь, как перед любовным признанием со сцены, если вы понимаете о чем я. Еще на завтра обещают дождь, это обязательно должно быть к удаче, иначе даже не знаю, как по-другому ;)
Что еще было хорошо? - Да люди же! Те друзья, с которыми удалось пересечься, поездить, погостить, просто поговорить. И новые лица. Посмотрим, как и что дальше ;)
Вчера подводили итоги, писали маленький отчет для себя в основном и несколько раз редактировали, обнаруживая, что и то еще было, и это сделали, и вот такое случилось. Нарисовали картинку, чтобы помнить и сравнивать потом ;)
Львів це місто, що не припиняє дивувати не лише гостей, а й мешканців. Наприклад, у якихось 20 хвилинах ходи від площі Ринку знаходиться будівля колишнього Будинку Інвалідів, яку відвідало зовсім небагато львів’ян та ще менш туристів. Вона експлуатується у закритому режимі, сюди не ходять екскурсії, навіть у Інтернеті про неї можна знайти лише кілька фото та єдиний блог. До сьогодні :)
І маленький лайфхак тому, хто дочитавдокінця: щонеділі о дев’ятій починається служба у церкві Покрови та будь хто може потрапити до неї та побачити на власні очі всі ці чудові куточки.
Пам’яті всіх, кого позбавили права, пам’яті всіх, кого викреслили зі списків, пам’яті всіх, кого випалила серпнева заграва, кому за жодних режимів не ставитимуть обелісків,
пам’яті тих, кого викинули за кордони, пам’яті тих, хто говорив із зашитими вустами, пам’яті тих, хто залишився на лінії оборони пливуть небеса цього ранку, пливуть над містами.
Пливуть над околицями, пливуть над урядовим кварталом, пливуть над парламентом, пливуть над університетом. Відбивається сонце в ріці червоним коралом. Останні дні літа. Пахне димом і медом.
Пахне випаленим пшеничним полем. Виживи в цьому вогні, юний підранку. Географією твоєю і видноколом небо пливе над країною, де щоранку
пам’яті тих, хто пішов, розряджаються телефони, пам’яті тих, хто зник, працюють судноремонтні заводи, пам’яті тих, кого немає, переганяють вагони, і жінки, говорячи про дітей, видихають тепло свободи.
Пам’яті тих, хто впав, пливуть вантажні пороми, пам’яті тих, кого не назвали, починаються зливи, працюють невидимі меліоратори та агрономи, працюють удень і вночі, тому що важливо,
аби влітку не пересихали ріки, аби в грудні не завмирали пекарні, аби в містах можна було купити молоко і ліки, аби не зупиняли роботу вокзали й друкарні,
щоби всім в радість була їхня праця, щоби всім ставало уважності й сили, щоби пам’яті тих, хто боїться, хтось підіймався. щоби пам’яті тих, хто мовчить, щось говорили.
Легко святкувати третій День Незалежності України у Львові: прокинулась, попрасувала та повісила на вікно прапор, зробила каву, вімкнула трансляцію київского парада... Переглянула стрічку новин, знайшла ось це фото, зроблене сьогодні там, де чекає рідна земля:
Пару месяцев назад aldanare настигла нас и расспросила про то, как дошли до жизни такой. В итоге в июльско-августовском номере “Женского журнала” появилось наше первое интервью - “По Украине с любовью”. Это очень необычное ощущение: держать в руках и листать глянцевый журнал, в котором ты не редактор и не автор статьи и не фотокорреспондент, а просто от души рассказываешь про любимое дело.
Удалось поговорить не только про проект, но и (что, конечно, намного интереснее широкой аудитории) про путешествия вообще, про наши открытия и про то, что стоит увидеть в Украине каждому не только заядлому туристу, но и любому жителю. Ну и фото отличные, потому что в основном наши ;)
В общем, читайте на сайте или приобретайте журнал, он получился замечательным не только благодаря нам!
До Дня Незалежності ми надрукували поштівки! Авторські фото, улюблені теми та патріотичні кольори – все, що потрібне для привітання друзів або для маленького приємного презенту.
Їх можна придбати у нашої інтернет-крамничці або замовити у приваті соцмереж. А ще блищім часом ми зробимо лотерею у FB та розіграємо нові та тогорічні поштівки, та один з путівників.
Крім того, якщо ви построкроссер та бажаєте отримати лист від нас особисто, пишіть коментар, ми відповімо як найшвидше!
